Година спілкування “Чуйність та байдужість”
«І в житті, як на полі мінному,
я просила в цьому сторіччі
хоч би той магазинний мінімум:
– Люди, будьте взаємно ввічливі! –
і якби на те моя воля,
написала б я скрізь курсивами:
– Так багато на світі горя,
люди, будьте взаємно красивими!»
Ліна КОСТЕНКО
«Чуйність та байдужість» – тема спілкування практичного психолога зі здобувачами освіти Фаховий коледж транспорту та комп’ютерних технологій НУ «Чернігівська політехніка».
Чуйність та байдужість – протилежні, але однаково важливі грані людської натури, які мають значний вплив як на окрему особистість, так і на суспільство в цілому.
Звідки береться байдужість? Ця страшна хвороба, якою хворіє більшість населення планети. Байдужість вбиває душу людини, вражає її вірусами ненависті, жорстокості, заздрощів. Людина втрачає можливість співчувати, бути доброю та милосердною, забуває, що вона народжується ЛЮДИНОЮ. Людська байдужість може призвести до розпаду соціальних зв’язків, зростання конфліктів та нестабільності. Особливо це помітно в складних умовах під час війни в Україні, коли байдужість може послабити національний дух і єдність.
Чуйність, чутливість до потреб інших є надзвичайно важливою якістю. Прикладом для наслідування мають бути наші пращури. В сиву давнину люди розуміли і цінували високу моральну цінність добра, яке робили сторонній людині.
У Вавилоні був такий звичай — недужих виносили на майдан чи дорогу. Кожен, хто йшов повз нього, підходив, розпитував, коли знав якийсь засіб, радив і допомагав нещасному. Ніхто байдуже не проходив. Такий звичай побутував і в ассірійців, єгиптян. Звичай чинити добро безкорисливо!
За часів запорізького кошового Сірка наші прадіди допомагали навіть ворогам. Це було тоді, коли у Криму вирувала епідемія чуми. Козаки дали змогу кримським татарам переселитися на українські землі, щоби перебути нещастя. А самі козаки! Землянок ніколи не замикали! Будь-який подорожній міг зайти, розвести вогонь, зварити страву, спочити. А прийде хазяїн, ще й радий буде гостеві, привітає його. А буває, що господар, як їде куди, так ще й зоставляє страву для прихожого. Наїдяться мандрівники та зроблять хрест, поставлять його серед землянки — це значить, що були гості й дякують хазяїнові.
Прекрасні стосунки, в основі яких — доброта, а не байдужість!
По завершенню зустрічі, кожен з присутніх погодився з тим, що добро не наука, добро – дія! За бажання, кожен може проявити чуйність: допомагати ближнім, волонтерити, бути чуйним до емоцій оточуючих. Кращі людські якості: чуйність, гуманність, безкорисливість, співчуття і до нині мають залишатися «модними».
Фото дивіться у фотоальбомі 2025 / Година спілкування “Чуйність та байдужість” (відкривається у новому вікні).
ЛУК’ЯНЕНКО Любов